“Елементи арт-терапії
як інноваційної здоров’язбережувальної технології”
ЗАСОБИ СТЕП-АЕРОБІКИ У ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Степ-аеробіка не лише сприяє Зміцнення всіх груп м’язів та розвиток
рухових навичок у дошкільників інтенсивно відбувається завдяки впровадженню у
освітній процес закладів дошкільної освіти здоров’язберігаючої технології степаеробіка.
Суть технології. Степ–аеробіка – це тренування, в основу якого покладено
різні способи спуску та підйому на спеціальну степ–платформу. При виконанні
вправ на степ–платформах, навантаження на ноги не більше, ніж при виконанні
інших видів вправ. Під час занять на степ–платформах покращується вентиляція
легенів, поступово формуються навички правильного дихання під час рухів. Ці
заняття цілком підходять для дітей старших вікових груп і різного рівня
підготовленості. Комплекс складається з підготовчої й основної частини.
Підготовча частина спрямована на “розігрівання” організму, готує до основного
фізичного навантаження; комплекс закінчується вправами на дихання.
Загально дидактичні правила до проведення степ-аеробіки:
- один комплекс степ-аеробіки, як повне заняття, виконується дітьми
впродовж трьох місяців, деякі з вправ можуть варіюватися, ускладнюватися;
- можливе використання стрічок, які кріпляться на зап’ястя рук, султанчиків
(це як ускладнення та надання візуальної окраси заходу);
- підйом на платформу здійснюється за рахунок роботи ніг, а не спини;
- на початковому етапі діти виконують вправи на дошках на рахунок,
використовуючи помірний темп, розучування комплексу проводиться на
рахунок, дещо пізніше – під музику і більш помірно-швидкий, на кінцевому
етапі діти самі будуть чітко відчувати ритм;
- показ дорослого чи завчасно навченої дитини обов’язковий;
- стопу на платформу слід ставити повністю;
- не робити різких рухів;
- у дітей має бути достатній питний режим;
- навчати дітей рухів рук необхідно тільки тоді, коли вони досконало
опанують рухи ніг;
- при розподілі вправ необхідно дозувати фізичне навантаження, частота
сердечних скорочень не повинна перебільшувати 150–160 ударів за хвилину;
- варто використовувати ігри-медитації для розслаблення, на кшталт “Біля
річки”. Для цього розмістити степи по колу, ланцюжком (це залежить від
сюжету заняття). Діти сідають на степи, як на місточок, імітуючи плескання
п’ятками ніг, ручок у водичці; перекочують м’яч одне одному – “катають
колобок” (діти сидять на степах одне проти одного);
- класична степ-аеробіка не допускає займатися босими, необхідне спортивне
взуття, яке фіксує стопу, одяг одношаровий, полегшений;
- важливе значення мають словесні вказівки інструктора із фізичної культури
(стрибаємо легко, стопу повністю ставимо на степ, спина пряма, прибираємо
степи).
Значення технології. Степ–аеробіка відрізняється від інших видів аеробіки
тим, що ритмічні рухи вгору та вниз виконуються на спеціальній степ–платформі.
Заняття із використанням цих платформ, не лише сприяють зміцненню всіх груп
м’язів та розвитку рухових навичок, а й викликають неабиякий інтерес у
дошкільників.
Ці вправи дають змогу вирішувати такі завдання:
- Формування правильної постави і зміцнення кістково-м’язового корсета;
- Розвиває спритність та витривалість;
- Посилює обмін речовин в організмі;
- Формування склепіння стопи;
- Розвиток координації рухів, здатність управляти власними рухами;
- Зміцнення серцево-судинної й дихальної системи;
- Формувати красу рухових дій;
- Розвивати окомір, орієнтування в просторі;
- Розвиває інтерес до занять із фізичної культури,
10.Позитивно впливає на психічний стан дитини.
Час проведення в режимі дня. Проводити степ-аеробіку з дошкільниками
можна у різних формах, як-от:
- заняття оздоровчо-тренувальної спрямованості з дітьми старшого
дошкільного віку тривалістю 25-35 хв.;
- частина фізкультурного заняття тривалістю 10-15 хв.;
- комплекс вправ ранкової гімнастики на степ-платформах;
- «показові» виступи дітей на святах;
- степ-розвага.
Умови проведення. Проводити заняття потрібно у добре провітреній залі,
заздалегідь розклавши степ-платформи у шаховому порядку для гарного обзору.
Головна умова при проведенні степ-аеробіки — правильне дозування фізичого
навантаження: частота серцевих скорочень не має перевищувати 150-160 ударів на хвилину. Для старших дошкільників, які вже добре засвоїли вправи зі степплатформою, можна проводити заняття степ-аеробікою оздоровчо-тренувальної спрямованості.
Матеріал та обладнання. На заняттях зі степ–аеробіки, слід пам’ятати про
техніку безпеки. Натуральний одяг, зручне взуття, степ-дошка, стрічки,
султанчики.
Протипоказання. Протипоказано займатися степ аеробікою дітям з
захворюваннями серцево-мудинної системи, тому що дають велике навантаження
на серце. Також степ-аеробіка протипоказана дітям із наявністю таких
захворювань: аритмія, стенокардія та інші серцево-судинні захворювання,
гіпертонія, хворі суглоби нижніх кінцівок, захворювання поперекового відділу
хребта.
ДОДАТОК
- Гра «Горобці і автомобіль» Діти знаходяться на степах («гнізді»). Під
веселу музику горобчики літають по музичному залі. На сигнал “Автомобіль” діти
повинні сісти кожен на свою платформу.
- Гра “Безхатній заєць”. У кожного “зайця” є свій дім (степ) безхатній
заєць стоїть на підлозі. Під ритмічну музику діти зістрибують із степа і стрибають
безсистемно рухаючись через зал. Наприкінці музики «зайці» намагаються взяти
будинок (степ) залишившись без будинка (степа) дитина стає ведучим.
- Гра “Велетні і гноми» . Ходьба у колоні навколо степів. На сигнал
педагога “Велетні” діти стають на степи платформи і піднімаються на носочки. На
сигнал “Гноми” діти сідають на степи.
- Рухлива гра «Циркові конячки».
Правила гри: коло зі степ-платформ — це циркова арена. Діти йдуть
навколо степ-платформ, високо підіймаючи коліна (як конячки на навчанні), потім за сигналом переходять на біг із високим підійманням колін, після наступного сигналу переходять на ходьбу. Коли музика зупиняється, займають місця на степплатформах («стійлах»). Кількість степ-платформ має бути на 2-3 меншою ніж кількість дітей. Гру повторюють тричі.
ВИКОРИСТАННЯ ПСИХОГІМНАСТИКИ ДЛЯ ЗМІЦНЕННЯ
ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Здоров’я дiтей являється головним джерелом радостi, щастя, повноцiнного
життя батькiв, вчителiв, суспiльства в цiлому. Саме зміцнення та збереження
здоров’я дітей та молоді є основним завданням для нашого суспільства та держави.
Суть психогімнастики полягає у тому, що за допомогою цього методу учні
проявляють себе й спiлкуються без допомоги слiв. Цей засiб оптимiзації соцiальної
перцептивної сфери особистостi настільки ефективний, що дає можливість
звернути увагу на невербальнi характеристики спiлкування.
Значення психогімнастики. Основний засіб спілкування у групі – це ігри,
етюди, використання рухової експресії виступає основним засобом спілкування у
групі. Така робота налагоджує контакт, знижує напругу, тобто вирішує та
виправляє завдання групової психокорекції.
Методичне значення. Самі психогімнастичні вправи відображають шлях
освоєння навичками контролю рухової та емоцiйної галузі, тому виконують певні
завдання:
за рахунок повторення та закріплення певних рухів ведучого в дитини є
спроможність відчувати різні м’язові відчуття;
звертати увагу дітей на відчуття, зосереджувати увагу на них відрізняти їх,
розкривати характер фізичних рухів;
спираючись на контроль уяви і почуттів, роботу м’язових відчуттів
тренувати дитину змінювати свій характер дій.
Під час виконання таких вправ потрібно дотримуватись чергування певних
рухів та вправ:
розслаблення і напруження ;
плавних й різких рухів;
рідких та частих;
цілих гармонійних і дрібних;
повних застигань й ледь помітних коливань;
стрибків і помахів тіла;
зштовхування на предмети і вільність просування в просторі.
Саме таке замінення вправ позитивно впливає на психічну діяльність мозку,
тобто покращується психічна і рухова активність учня, інертність самопочуття.
Під час гри, Ведучий повинен вміти ставати в різні позиції: то спостерігати
за грою, ставати учасником цієї гри-драми, але при цьому ніяк не вказувати, не
оцінювати. Але виразність обличчя Ведучого також відіграє велику роль, адже діти
наслідують її, що емоційно підбадьорює їх, підносить їх відчуття і сприйняття.
60
Під час занять із психогімнастики у дітей виникають м’язові та емоційні
відчуття, дитина вчиться їх вловлювати та правильно регулювати, в той же час діти
роблять все по-своєму: хто як вміє і як хоче.
Також у заняття входять вправи на емоції. Такі вправи дають можливість
розвити у дітей здібностей правильно їх висловлювати свої думки, свої емоції,
переживати, керуватись своїми емоційними сферами.
Провiдні механізми впливу психогімнастики на психіку дитини.
- Дитина вчиться розпізнавати певні відчуття, емоційні стани. Розвиток
емоційного словника, вміння усвідомити і висловити свої переживання запобігає
виникненню у дитини емоційних проблем, нервoвогo напруження.
- Увага, зосередженість, розслабленість, гнів, страх, увага, пам’ять,
витримка – саме такі психічні стани діти освоюють за допомогою спеціальних ігор.
Адже під час гри, уявно пережити зосередженість або страх робить ці стани більш
контрольованими, більш залежними від волі дитини.
- Значним процесом впливу психогімнастики на розвиток емоційноособистісної сфери дошкільників основується на психотерапевтичній ролі гри та
мистецтва. Діти відображають сої емоційні хвилювання у малюнках, розповідях.
Вони звільняються від психотравмуючої дії емоційних переживань, зображуючи
свої страхи, переживання через малюнки. Даний механізм психокорекції
поширюється не тільки на страхи, а і на гнів, агресивність, гидливість, ревнощі.
- Щодо моральних відчуттів, то головне тут – «вжитись в образ». З однієї
сторони, це шанс побути у ролі тих істот, які лякають малюків. Тобто, дитина
відходить від егоцентричної позиції у сприйманні ситуації. З другої сторони,
дитина отримує позитивний зв’язок, виконуючи роль позитивного героя, який не
перелякався, виявив переживання, надав допомогу. Також його хвалять, йому
дякують, ним пишаються. Це підвищує самооцінку дитини, впливає на його
поведінку і стан.
Час проведення в режимі дня. Таку психогімнастику краще проводити з
невеликою кількістю дітей і в будь-який час. Також можна застосовувати вправи у вигляді ілюстрацій до казок, до різних розповідей, як рухливі ігри на прогулянках або на музичних заняттях.
Умови проведення. Заняття варто проводити у три етапи:
- Розминка. На цьому етапі діти знайомляться з елементами виразних рухів,
міміки, ходи за допомогою групових завдань, які дають можливість дітям подолати
скутість, збудження.
- Психокорекційні завдання. Мета цього етапу психогімнастики – корекція
настрою та поведінки дітей. Форми вправ, які виконуються на цьому етапі:
інсценування оповідань, змагання «акторів» та «телепатів», творчі завдання
психотерапевтичної спрямованості, спогади про почуття, які переживали. Тобто,
тут переважають ігри, в яких зображуються певні риси характеру дітей, почуття
(доброта, чесність, скупість і т.д.), дається моральна оцінка поведінки дітей.
- Психопрофілактичні вправи. Їхнім завданням є бажання створити в
дитини відчуття, група, вихователь її приймають, навіяти бажаний настрій,
поведінку, риси характеру. . На цьому етапі закріплюється позитивне ставлення
учасників до дітей, до себе, діти психом’язово розслабляються. На цьому етапі діти вчаться проявляти один до одного свою повагу, прихильність, турботу, симпатію, любов. Ігри можуть бути не тільки спокійними, але й веселими. Це залежить від завдань заняття.
Психогімнастичні вправа для дітей молодшого дошкільного віку:
Вправа «Лагідне кошеня». Мета: показ емоційного стану дитини. Дитина
уявляє у себе на руках кошеня, яке лащиться, муркоче. При цьому очі мають бути в неї заплющені. А потім сама стає цим кошенятком і підставляє голову дорослому, щоб той його погладив, приголубив, погрався з ним.
Вправа «Зайчинятко». Мета: розвиток пам’яті, швидкості і моторної
пам’яті. Завдання дітей заключається в тому, що вони повинні придумати і
запам’ятати певну позу допоки лунає музика. Вони вільно стрибають по кімнаті
немов зайчики. Як тільки музика закінчилася, діти повинні прийняти обрану
раніше позу.
Психогімнастична вправа для дітей середнього дошкільного віку:
Вправа «Ой як хочеться спати». Дітям потрібно виконувати рухи:
позіхання, опускають верхні повіки, брови підняті, голова схиляється донизу, руки
опущені. Найбільше дітям подобаються такі вправи, як:
посміхнутись сусіду зліва, справа;
потиснути руку один одному сусіду зліва та справа;
взятись за руки із сусідом зліва та справа;
обійнятися з сусідом;
подивитись у вічі сусіду і сказати слова «Я хочу побажати тобі …».
Психогімнастичні ігри для дітей старшого дошкільного віку:
Гра «Дзеркальце». Мета гри: така гра дає можливість дитині почуватися
вільно, невимушено, відкритись. Така гра буде важлива для неактивних та
невпевнених дітей. Участь у грі можуть брати дві дитини або дитина й дорослий.
Всі рухи, які показує учасник як дзеркало, повторюють усі учасники, які стають
один проти одного. Гравці по черзі міняються ролями.
Висновок. З погіршенням фізичного здоров’я дітей дошкільного віку
відмічається погіршення й психічного, що проявляється агресією, жорстокістю,
вередуванням. Застосування психогімнастики (етюдів, вправ, ігор) сприяє активній корекції психічних станів дітей, зняттю в них психоемоційного напруження та зміцненню психічного здоров’я.
СМІХОТЕРАПІЯ – ОСНОВА ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВʼЯ ДІТЕЙ
Здорові та щасливі діти – майбутнє людства. Життєрадісність дитини є
запорука її духовного життя, світогляду, розумового розвитку, віри в свої сили.
Світ давно здогадався, що сміх корисний для здоров’я людини. Позитивний
емоційний стан сприяє формуванню вольових процесів, від яких залежить успішна діяльність особистості, зокрема й навчальна.
Актуальність дослідження. Педагог будуючи взаємовідносини з учнем, все
ще орієнтується на систему зовнішніх впливів, котрі розраховані на корекцію
поведінки, свідомості особистості. У процесі навчання домінує пряма апеляція до
розуму й волі дитини та впевненість у тому, що педагог наділений правами
вимагати від учня беззаперечного виконання його вимог. У результаті таких
взаємовідносин між педагогом та учнями виникає емоційний дискомфорт,
підвищується рівень тривожності усіх учасників навчального процесу, має місце
прояв страху, розвивається депресія, спостерігається нездатність протистояти
невдачам. Таким чином, це питання є надзвичайно актуальним, адже наразі постала серйозна проблема збереження психічного здоров’я учнів, що є пріоритетним завданням сучасної школи.
Позитивні емоції, які переживає людина, що сміється, підвищує опір
організму, покращує його загальний стан, і навіть, на думку шведських учених,
продовжує загальну тривалість життя. Привертаючи увагу різних науковців, сміх і
дотепер залишається загадковою дефініцією та потребує подальшого осмислення в соціальних умовах. Дане питання завжди привертало увагу науковців. Зокрема,
першими хто вивчав природу сміху були античні вчені Цицерон та Аристотель.
Центральне місце впливу сміху на людський організм відображено у працях
А. Гриньова, Т. Коваль, Ю. Максименко, О. Ткачук, Ю. Снісар, Д. Кравченко, Л.
Тягур. Проте результати гелотологічних досліджень не цілком систематизовано та
спроектовано на площину сучасної освіти.
Мета статті. Стаття присвячена розгляду проблеми використання
сміхотерапії як профілактики емоційної нестабільності учнів та основу зміцнення
їх здоров’я. У статті відображено актуальність зазаначеного питання, розкрито
основну суть поняття «сміхотерапії», подано класифікацію основних видів сміху.
Запропоновано застосування сміхотерапії у роботі з дітьми.
Гелотологія – (від грецького gelos – сміх) – наука, що займається вивченням
впливу сміху на організм людини. Одночасно сміхотерапія – напрям соціальної
психології, який розвивається як засіб впливу на особистість для зняття напруги,
стресу, та здійснюється під час проведення тренінгів та спільних вправ із
використання сміху . В Україні цей метод ще не набув значного
поширення. Хоча саме зараз, в наш складний кризовий період, сміхотерапія стає
особливо актуальна.
Одним із перших хто на офіційному рівні розпочав вивченням лікувальних
властивостей сміху був американський нефролог У. Фрай у 60-ті рр. минулого
століття, тоді як сміхотерапія як самостійний науковий напрям сформувався у 70
рр. американським журналістом Н. Казінсом. Він провів над собою експеримент:
упродовж декількох місяців продивлявся комедійні фільми й позбувся у такий
спосіб хвороби кісток, що було відображено у бестселлері «Анатомія хвороби (з
точки зору пацієнта)»
З позицій фізіогноміки доречно вказати на три основних варіанти прояву
сміху – відкритий, закритий, іронічний (усмішка), які між собою можуть немов
«перетікати», змінюючи інтенсивність позитивного емоційного напруження і
формуючи своєрідні нові комбінації заселяння людини . У психологічному та філософському аспектах гелотологічних досліджень визначено два види сміху: фізіологічний («сміх тіла») та інтелектуальний («сміх розуму»).
Перший вид сміху є результатом емоційної напруги, і «відповідає» на питання: від чого сміюся? Другий – наслідок критичного і творчого ставлення до буття, реакція на комічне: над чим сміюся? Вважаємо, що у педагогічній практиці
використання обох видів сміху як ефективних методів оптимізації міжособистісних стосунків педагога з дітьми.
Виходячи з вищезазначеного варто звернути увагу на поняття
«сміхотерапії», адже наразі існує безліч визначень. Відтак, Сміхотерапія – це один
з наймолодших і перспективних методів арт-терапії, який із кожним роком набирає популярність у всьому світі. Застосовується цей метод для лікування дітей віком від 2 місяців (тобто тих, хто вже вміє сміятися), так і дорослих .
Сміхотерапія – засіб впливу на особистість для зняття напруги, стресу, що
здійснюється під час проведення тренінгів і спільних вправ із використанням сміху. Таким чином, сміхотерапія – лікування позитивними емоціями, що
ґрунтується на допущенні, що саме цілісне психічне «Я» вступає у взаємодію з
комічним.
Результатом подібних інтеракцій відбувається шляхом поліпшення
психічного стану й особистісне зростання людини. У цьому відношенні важливою
є та обставина, що особа усвідомлює свою власну інтегрованість та цілісність, хоча на неї вливає багато чинників, проте вона завжди намагається лишатися сама
собою. З одного боку, вона прагне стимулювати саму себе, бути активною,
задіяною до того, що довкола відбувається, з іншого – може бути пасивною,
піддатливою до всіляких впливів, і формуватися завдяки цьому .
Науковці виокремлюють чотири напрямки сміхотерапії:
- Класична сміхотерапія – розповідь анекдотів, смішних історій, перегляд
комедій.
- Терапевтична клоунада – медичні клоуни влаштовують вистави перед
пацієнтами лікарень.
- Йога сміху – практика різних видів сміху: сміх-привітання, сміхвибачення, сміх-лева, сміх-миші і т. д.
- Провокована терапія сміху – психотерапевт замість того, щоб щиро
співчувати пацієнту, гіперболізує проблему та демонструє її
абсурдність .
У роботі з дитячим колективом педагогам важливо навчитися сміятися та
практикувати сміх. Адже якщо в групі практикують сміх, то автоматично
поліпшуються і зміцнюються стосунки між її членами.
Використовуючи цей метод як основу зміцнення здоров’я дитини варто
враховувати низку особливостей, а саме: вікові особливості дитини,
психофізіологічний розвиток, особливості ситуації та предмету.
Так, на занятті з формування елементарних математичних уявлень, у ролі
прикладу розв’язання задачі візьміть не звичайну, а задачу із смішним текстом.
Загальною «сміховою вправою» для будь-якого заняття може стати кумедна
фізкультхвилинка. Що ж стосується впровадження сміхотерапії на заняттях із
музики, то їх керівникам буде зробити це найлегше. Покажіть дитині смішний
уривок танцю, клоунади, або «покорчіться» під час розспівки − і ви оздоровили
дитину без великих навантажень на її організм. Взагалі, сміхотерапію можна
поєднати із казкотерапією, прочитавши дітям розповідь із смішними пригодами. На заняттях із розвитку мови дітей також легко розсмішити, давши завдання
попрацювати над скоромовками. Під час театралізованої діяльності дошкільників
«сміхові» вправи можуть бути закладені навіть в програму, так як гарний актор
повинен вміти сміятися «за командою».
Таким чином, педагог створює невимушену атмосферу, діти на таких уроках
почуваються розкуто та не відчувають страху щодо власних висловлювань, не бояться бути смішними.
Висновки. Сміх – лікувальний засіб, яким людину нагородила сама природа.
Сміх допомагає успішно лікувати захворювання та знімати напруження, активізує
дихання, тренує серце та легені, надзвичайно активно насичуючи їх киснем, сприяє розслабленню м’язів обличчя і всього тіла. Використання педагогом сміхотерапії є надзвичайно ефективним методом оптимізації міжособистісних стосунків педагога з дітьми.
ЛЯЛЬКОТЕРАПІЯ – ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’Я
ДОШКІЛЬНИКІВ
Важливою складовою суспільного розвитку, умовою та основою
стабільності і процвітання суспільства є духовно-психологічне здоров’я населення,
а зокрема сімей. Тому все актуальнішим стає питання формування і збереження
психічного здоров’я у родині, а також формування гармонійних стосунків. Нажаль зараз у багатьох дітей з’являють труднощі у спілкуванні, посилюються дитячі страхи, агресивність, підвищується тривожність. Для гармонізації стосунків у родині та корекції поведінки дітей спочатку необхідно визначити основну причину, а не її зовнішні прояви. З цією метою широко використовується лялькотерапія у корекційно-виховній роботі з дітьми і дорослими.
Один з головних принципів ‒ не лікування окремого симптому або набору
симптомів, а спроба проникнути глибше, заглянути в душу дитини, зрозуміти, чим же викликані ці симптоми, де «поломка», що даній конкретній дитині заважає
жити? Методика дозволяє працювати з дітьми різного віку: від чотирьох до
чотирнадцяти.
Суть технології. Лялькотерапія – це вид арт-терапії, який використовує
корекційний вплив ляльки та є проміжним об’єктом у взаємодії дитини і дорослого.
Лялькотерапія як метод заснований на процесах ідентифікації дитини з улюбленим героєм казки, з улюбленою іграшкою. В якості основного прийому корекційного впливу використовується лялька як проміжний об’єкт взаємодії дитини і дорослого.
Дитина, пізнаючи реальний світ, його соціальні зв’язки і відносини, активно
проектує досвід в специфічну ігрову ситуацію. Основним об’єктом такої соціальної проекції досить довгий час є ляльки.
Витоки лялькотерапії можна знайти в психодрамі Морено. У 1940 році і
Якоб Леві Морено заснував в США Інститут соціометрії і психодрами. Він вирішив відтворювати в умовах клініки ті самі ситуації, які найбільш травмували його пацієнтів, і для цього створив спеціальний лікувальний театр, який назвав
психодрамою. Лікарі разом із хворими та їхніми родичами писали досить прості
сценарії і спільними зусиллями ставили спектакль. Глядацька зала теж складався з
хворих, родичів та лікувального персоналу.
Значний внесок у розвиток лялькотерапії зробили видатні науковці та
практики І.Я. Медведева і Т.Л. Шишова. Свою корекційну методику автори
назвали «драматична психоелевація», що означає «піднесення душі» (подолання
недоліків). Суть методики полягає у тому, що діти непомітно для себе працюють
над своїми проблемами і недоліками коли програють із ляльками індивідуально
підібрані або спеціально написані театральні етюди. Поступово свої недоліки вони перетворюють у переваги: впертість може трансформуватися у завзятість, вискочка ‒ навчиться бути лідером, жадібний ‒ бережливим.
Значення технології. Метою лялькотерапії є допомога у ліквідації
хворобливих переживаннь, зміцнення психічного здоров’я, поліпшення соціальної
адаптації, розвиток самосвідомості, вирішення конфліктів в умовах колективної
творчої діяльності, вправляти у правильній звуковимові, розвивати мовленнєву
компетентність.
Функції лялькотерапії: комунікативна ‒ встановлення емоційного
контакту, об’єднання дітей в колектив; релаксаційна ‒зняття емоційної напруги;
виховна ‒ психокорекція, прояв особистості в ігрових моделях життєвих ситуацій;
розвиваюча ‒ розвиток психічних процесів (пам’яті, уваги, сприйняття), моторики; навчальна ‒ збагачення інформацією про навколишній світ.
Лялькотерапія дозволяє об’єднати інтереси дитини і корекційні завдання
психолога, дає можливість самого природного і безболісного втручання дорослого в психіку дитини з метою її корекції або психопрофілактики. Використовується цей метод в цілях профілактики дезадаптивних поведінки. Корекція протестної, опозиційної, демонстративної поведінки досягається шляхом розігрування на ляльках у парі з батьками або однолітками типових конфліктних ситуацій, взятих з життя дитини.
Час проведення у режимі дня: групові й індивідуальні заняття з дітьми
дошкільного віку проводяться два рази в тиждень тривалістю від 30 до 45 хвилин
(залежно від віку).
Умови проведення. Постановка правильного вимовляння звуків припускає
відпрацювання відповідних артикулярних позицій за допомогою показу та
пояснення. Слід підкреслити, що діти мають схильність до наслідування, наочних
форм мислення, до гри. Тому дуже ефективним є використання ляльок у процесі
корекції артикуляційних розладів і розвитку дрібної моторики рук. Дитина надіває руку ляльку, точніше вкладає свою руку і рот ляльки (частіше за все, такі ляльки – це ляльки-звірі), і вчиться вимовляти звуки за допомогою ляльки та через саму ляльку, і вже не соромиться своїх помилок при вимовлянні звуків, слів, тому що, на її думку, помилку припускає не дитина, а образ-звір. Слід підкреслити, на цих заняттях діти тричі психологічно захищені: по-перше, дитина захищена від глядачів, які спостерігають за такою гроюширмою, за яку вона сховалася; по-друге, дитина захищена лялькою, яка одягнена на руку і яка є
самостійною фігурою, або окремим від дитини образом і бере на себе всі проблеми дитини, що надає дитині можливість самовираження і самопізнання;
по-трете, сама специфіка театру ляльок полегшує дітям перенести внутрішні
переживання на символічний об’єкт.
Дослідники І.Я. Медведева і Т.Л. Шишова пропонують такий
алгоритм організації і проведення роботи з лялькою: виготовлення ляльки,
розігрування історії, яка пов’язана з травмуючою для дитини ситуацією,
досягнення максимального переживання дитиною ситуації через співчуття героюляльці та ідентифікацію з ним.
Сюжет має будуватися по «наростаючій лінії» з метою створення все більшої
емоційної напруги та закінчуватися обов’язково позитивно, бурхливою емоційною реакцією (сміх, плач) та зняттям напруги. Після завершення спектаклю дитина відчути полегшення.
Таким чином, технологія, запропонована авторами, полягає у посилені
емоційної напруги, яку постійно відчуває дитина, до такого ступеня, щоб вона
могла перейти у нову форму ‒ розслаблення, катарсис.
Інший підхід до методики організації терапевтичної роботи з лялькою
виділяє Т.Д. Зінкевич-Євстигнеєва: спільне з дорослим виготовлення власної
ляльки, «оживлення» ляльки, використання її у казотерапевтичних постановках.
Особливе місце в казкових постановках, які передбачають роботу дитини з
лялькою, займають казки-експромти, які створюють певне середовище для
подальшого діагностування, корекції й творчого розвитку дитини. Динаміка
сюжету і кінець такої казки невідомі. Ефект психологічного впливу такого виду
постановок, як визначають дослідники, досить великий. Сама постановка
перетворюється у живий процес співтворчості. За таких умов діти надають ляльці
функцій живої істоти, яка здатна відчувати як людина.
Особливого значення набуває процес виготовлення ляльки. Він дозволяє
об’єднати дитину з дорослим. У спільній роботі дитини та батьків над створенням
ляльки основна ідея-проект мають належати самій дитині. Дорослий стимулює
дитячу фантазію та допомагає на технічному рівні реалізувати задум. Досвід
роботи показує, що ця спільна діяльність допомагає краще пізнати дорослому і
дитині один одного, отримати реальний досвід об’єднання у спільній справі,
провести весело та цікаво час у сімейному колі.
Отже, для гармонізації сімейних стосунків та проведення корекційної роботи
з родиною є доцільним використання лялькотерапії. Психокорекційну роботу з
дітьми використовуючи метод лялькотерапії необхідно проводити спільно з
батьками. Нормалізація батьківських установок, уявлень, сенситивності по
відношенню до дитини є одним з корекційних завдань лялькотерапії і реалізується
в спільній діяльності. Специфічні особливості лялькотерапії дають багатий
діагностичний матеріал і допомагають батькам побачити нове в дитині, отримати
інформацію про взаємодію з ним, про стиль свого виховання.
Матеріал та обладнання: У лялькотерапії використовують різноманітні
види ляльок: ляльки-маріонетки; пальчикові ляльки; тіньові ляльки; мотузкові
ляльки; площинні ляльки; ляльки-рукавички; ляльки-костюми.
Протипоказання. Слід зауважити, що у ході групової лялькотерапії під час
обговорення необхідно враховувати готовність дитини до спілкування, ні в якому
разі не примушувати її висловлюватися, якщо не хоче; також необхідно
переконатися чи всі діти готові слухати про страхи інших. Цей момент є дуже
важливим, оскільки одна дитина, маючи страх через пережите, вже готова його
відпустити, а друга, може мати ще дуже сильні спогади від подібно пережитого.
Тому озвучення своїх страхів для першої дитини є звільненням, а для другої –
почуте може викликати, навпаки, оживлення пережитих емоцій і посилення страху.
ДОДАТОК
- «Знайди ляльці килимок» (3 роки). Мета: вчити співвідносити основні
кольори із зразком. Завдання: знайди для ляльки килимок та постав її на нього.
Обладнання: 4 ляльки основних кольорів та 4 килимка основних кольорів.
Ускладнення: (для дітей 4-5 років) – килимки та ляльки мають блакитний,
фіолетовий, рожевий та жовтогарячий колір.
- «Пригостимо ляльку чаєм» (3 роки). Мета: добирати предмети одного
кольору та називати колір (червоний, жовтий, синій, зелений). Завдання: знайти
чашку та блюдечко такого ж кольору, як і платячко у ляльки та назви його.
Обладнання: 4 ляльки основних кольорів та 4 чашки і 4 блюдечка. Ускладнення:
(для дітей 4-5 років) – беремо відтінки кольорів: блакитний, фіолетовий, рожевий
та жовтогарячий.
- «Знайди друзів для ляльки» (3 роки). Мета: співвідносити предмети
однакові за кольором (основні кольори). Завдання: знайди ляльці друзів такогож
кольору, як її плаття. Обладнання: 4 ляльки, які мають вбрання основних кольорів
та іграшки цих кольорів (зелена жабка, червоний зайчик, синя рибка, жовте
курчатко та ін.). Ускладнення: (для дітей 4-5 років) – закріпити знання про назви
відтінків кольорів. Мовленнєвий розвиток: звертається увага на узгодження
прикметників з іменниками (рожевий зайчик, блакитна рибка).
ГРИМОТЕРАПИЯ ‒ ОДНО З НАПРЯМІВ АРТ–ТЕРАПІЇ ДІТЕЙ
Гримотерапія ‒ одна із напрямів арт-терапії, яка є прекрасним способом
організації внутрішнього діалогу між свідомим і несвідомим людини. Діти дуже
люблять перевтілюватися, створювати для себе різні образи, а в деяких випадках,
навіть подорослішавши, залишаються їх заручниками. Робота з гримом
використовується при депресіях, страхах, фобіях, панічних атаках, тривожних і
пограничних станах і для поліпшення настрою. Для дітей ця техніка захоплююча
тим, що процес ігрового розкріпачення сприяє освоєнню невербальних способів
спілкування. За допомогою гримотерапії діти знову вчаться довіряти
навколишньому світу, один одному, стають своєрідними творцями. Парне
гримування використовують для корекції комунікативної сфери дитини та
гармонізації дитячо-батьківських стосунків. А головна перевага цієї техніки в тому,що усе невдоволення собою в гримі обертаються для дитини не приводом для розладу, а потужним стимулом до подальшого особового зростання.
Аквагрим ‒ різновид боді-арту, нанесення малюнків пензликами на обличчя
за допомогою фарб на водній основі, які швидко і легко змиваються.
Аквагрим буває двух видів: сухий спресований порошок та жидкий на воді.
Клоунотерапія ‒ новий метод в медицині. Хоча, насправді, клоунотерапія
відома досить давно ‒ вперше професійні лікарі-клоуни почали застосовувати
такий метод лікування в 1986 році в США. На цей момент діє близько 30
організацій по всьому світу, практикують клоунотерапію.
Клоунотерапія ‒ один із методів терапії, який покликаний нести дітям
радість через сміх, радість, здивування, захоплення та інші позитивні емоції.
Терапія «Доктора-клоуна» допомагає дитині позитивно сприймати людину в
білому халаті.
Також доведений факт, що гарний настрій та сміх поліпшують стан хворих.
Позитивні емоції лікують не лише душу, а й тіло. Дітям, які перебувають у
лікарнях, життєво необхідні радість, веселощі та сміх. Ізольованість, неприємні
процедури… і ось загострились дитячі страхи – самотності, темряви, болю. Таким
дітям вкрай необхідна психологічна підтримка.
У багатьох країнах для пришвидшення одужання та поліпшення стану дітей
у лікарнях використовується технологія – ―клоунотерапія‖. В Ізраїлі, наприклад,
клоуни стають штатними працівниками у лікарняних закладах. Під час ігор із
клоуном створюється позитивна атмосфера, лунає сміх і діти швидше одужують.
Організувати змістовне дозвілля та створити гарний настрій хворим дітям у
передсвяткові дні та під час новорічних свят – ці дві ідеї лягли в основу акції
―Посмішка кожній дитині‖, яку проводить молодіжна організація ―Нова генерація‖.
Значення технології:
допомогти людині пізнати себе, навчитися самовиражатися, аналізувати свої
вчинки, що дає можливість досягти гармонії в психічному стані;
поліпшити психоемоційний фон;
позбавити від напруги, страхів;
усунути агресію, тривогу;
побороти депресію;
підвищити життєвий тонус;
розкрити творчі здібності пацієнта;
встановити довірчі відносини між лікарем і пацієнтом;
навчити концентруватися на проблемі, знаходити правильне рішення,
контролювати свої емоції;
допомогти з соцадаптації
Час проведення в режимі дня: в основному гримотерапію проводять в
першій половині дня коли діти активні.
Умови проведення:
Перший етап – налаштування. Початок заняття ‒ це ―налаштування на
творчість‖. Завдання цього етапу ‒ підготовка учасників до спонтанної художньої
діяльності і внутрішньогрупової комунікації. При цьому можна використовувати
ігри, рухові і танцювальні вправи, нескладні образотворчі прийоми. Наприклад,
різні варіанти техніки «карлючки» («карлючки тіла», «каляки»), техніка «закритих
очей», «автографи», «естафета ліній» (див.). При виконанні цих вправ відбувається
зниження контролю з боку свідомості і настає релаксація.
Другий етап ‒ актуалізація візуальних, аудіальних, кінестетичних
відчуттів. На цьому етапі можна використовувати малюнок у сполученні з
елементами музичної і танцювальної терапії. Музика як терапевтичний засіб,
впливає на настрій людини, поліпшує її самопочуття, стимулює її волю до
одужання, допомагає активно брати участь у лікувальному процесі. Для занять
краще підбирати мелодійні композиції без тексту, які не викликають протесту в
учасників. Голосність звучання також установлюється з загальної згоди. Необхідно
змінити чи виключити музику, якщо цього бажає хоча б один із присутніх. Можна
сполучати арт- і казкотерапію
Третій етап ‒ індивідуальна образотворча діяльність.
Матеріал та обладнання: Пензлики, фарби, вода, вологі серветки,
трафарети для малювання, блискітки, спонжики, сухі серветки, альбом з
прикладами, ватні палочки.
Протипоказання: не рекомендовоно проводити з дітьми у яких є
захворюваня шкіри, вугрі на лиці, лишаї, чутлива шкіра.
ДОДАТОК
Виділяють кілька етапів акватерапії:
Підготовчий (нанесення ескізу малюнка на обличчя)
Накладання тону (заповнення ескізу фарбою)
Промальовування ліній (промальовування деталей, ліній)
Заключний (промальовування дрібних деталей, ліній)
Конкурси та ігри клаунотерапії:
Різноманітні фокуси (дістати кролика з капелюха, відірвати палець, ніс,
діставання стрічок з карману).
Конкурси: чехарда (стрибання дітей через себе), розказати смішні історії.
АРТ-ТЕХНІКА КОЛАЖ У ФОРМУВАННІ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ
Однією з популярних і ефективних технік сучасної арт-терапії є техніка
складання колажу. Народження колажу було пов’язане з таким перебігом у
образотворчому мистецтві, як кубізм. Художники-кубісти працювали з
геометричними фігурами. Використовуючи геометричні фігури в якості елементів
композиції, створювали прості форми. Сьогодні ця техніка допомагає сформувати у
дітей певний психологічний стан.
Суть технології. Арт-техніка «колаж» це приклеювання чи прикріплення
різними способами на основу (найчастіше паперову) різних вирізок (фотографій,
зображень із журналів, газет, листівок, плакатів, а також якихось їхніх деталей,
слів, букв, символів) на потрібну тематику.
Значення технології. Створення колажу розвиває у дітей критичне
мислення, творчі здібності (уяву та мислення, вміння висловлювати власну думку,
пам`ять, увагу) та організовані здібності, що теж є важливим для колективної
роботи, створює умови для творчої самореалізації, мотивує до шляху отримання
знань, сприяє розвитку інтелектуальних здібностей. Техніка складання колажу
може бути використана як із психотерапевтичної, так і з діагностичною метою.
Створенні дітьми картинки, здатні виявити теми і проблеми, що залишаються
нерозкритими в вербальному спілкуванні з ними.
Час проведення в режимі дня. Техніку «колаж» можна створювати при
різних видах діяльності. Можна під час занять із художньої діяльності, письма, що
дає можливість розвивати творчу уяву та тренувати пам’ять. Діти самостійно
обирають тематику колажу, підготовляють матеріали, за бажанням розподіляються
на групи.
Умови проведення. Робота над колажем може бути, як індивідуальної, коли
кожен учасник робить свій колаж, так і груповий, коли група з 4-6 чоловік робить
єдиний колаж на певну тему. Колаж як техніка арт-терапії частіше
використовується в груповій роботі. Щоб ця техніка була продуктивною,
заздалегідь готуємо матеріали. Включаємо фонову музику для активної роботи.
Діти працюють на площинні (папері). Колаж дає змогу переміщувати предмети на
площинні скільки потрібно, для досягнення потрібного результату. Це дає час на
міркування. Техніка «колаж» – конкретна у своїх матеріалах, що дає можливість
перебороти страх перед невизначеністю творчої активності та сумнівах у своїх
власних здібностях. Після виготовлення колажів учасники вивішують свої роботи
на стінку, і починається обговорення в наступному порядку:
кожен учасник (або представник від групи, якщо це груповий колаж)
представляє свою роботу;
коментує, що саме він хотів відобразити цим колажем, озвучує свою
ідею (ідею групи);
озвучує своє емоційне ставлення до процесу складання колажу і до
результату;
відзначається, яка частина колажу особливо приваблива; яка частина
колажу викликає негативні емоції, що не подобається, відштовхує в колажі;
встановлюється, які висновки зробив для себе учасник в процесі
виготовлення колажу.
Можливі теми для колажів.
– Я чудовий (для підвищення самооцінки, усвідомлення своїх
позитивних якостей);
– Мені подобається, мені цікаво (це хороша можливість познайомитися
учасникам один з одним);
– Осінній фантазії;
– Літо краснеє минуло.
Цілями складання колажів є:
отримати успішний результат і сформувати позитивну установку на
подальшу творчу діяльність;
висловити своє ставлення до заданої теми, свої думки, свої погляд,
своє розуміння теми;
розвинути художні здібності і підвищити самооцінку; почуття
задоволення, яке виникає в результаті виявлення прихованих талантів і їх розвитку,
розширення творчих можливостей;
проявити оригінальність і унікальність особистості учасника групи;
опрацювати думки і почуття, які діти звикли пригнічувати;
дати соціально прийнятний вихід агресивності та іншим негативним
почуттям; робота над колажем є безпечним способом «випустити пар» і розрядити
напругу (для посилення цієї мети дітям можна запропонувати надавати картинкам
потрібну їм форму руками);
у груповому колажі усвідомленням своїх партнерів із поведінки в
групі, соціальних ролей, установок;
Висновок. Таким чином, колаж – це розповідь, відображена в
образотворчому матеріалі. Кожен елемент колажу це слово або фраза, колаж у
цілому – текст, розказаний за допомогою образотворчих цитат.
У процесі творчої діяльності дитина набагато яскравіше і наочніше може
проявити себе, ніж в листі або в мові. Робота з колажем, у ході якої дитина вибирає
елементи з різних контекстів і становить нове цілісне послання, буквально
ілюструє його внутрішній стан, що дає можливість краще усвідомити і опрацювати
ту ситуацію, з якою дитина приходить на заняття
ВИКОРИСТАННЯ ФIТОТЕРАПIЇ ДЛЯ ЗМIЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я ДIТЕЙ
Фiтотерапiя – це лiкування й профiлактика рiзних захворювань із
використанням лiкарських рослин у виглядi чаїв, настоїв, вiдварiв, iнгаляцiй,
фiтоподушок тощо .
Суть технології. З лiкувальною метою застосовують рiзнi частини рослин:
стебла, листя, квiти, корiння, кору, плоди. Вони мiстять вiтамiни, ефiрнi олiї, смоли
та ін.
Лiкарськi рослини можна умовно розподiлити на тi, якi придатнi для
щоденного вжитку (петрушка, зелена цибуля, листя та гiлочки малини тощо) та
власне лiкарськi, якi вимагають певного дозування й перерви мiж курсами прийому
(кропива, липа, звiробiй тощо.).
Рослини щоденного вжитку можна використовувати постiйно. До їжi можна
додавати прянi трави та зелень (крiп, петрушку, базилік), а також часник та
цибулю. Однак власне лiкарськi трави вживають протягом певного перiоду.
Зазвичай трави приймають за 20-30 хв. до споживання їжi аби пiдвищити захиснi
функцiї органiзму, полiпшити роботу кишкового тракту.
Значення технології. Дослідження й застосування лікарських рослин і
фітозасобів для профілактики і лікування різних захворювань є важливим
завданням охорони здоров’я. Особливе значення фітотерапія та фітопрофілактика
мають для дітей та підлітків. На початковій стадії захворювання в дітей рослинні
ліки можуть виявитися більш доцільними засобами лікування через їх легку дію і
нешкідливість. У розпал захворювання вони важливі для підтримки захисних сил
організму, посилення ефективності інших ліків чи зменшення їхньої побічної дії.
При реабілітації дітей і підлітків із хронічною патологією рослинні засоби
залишаються незамінними під час підтримуючої терапії .
Час проведення у режимі дня. Використання фiтотерапiї сприяє змiцненню
iмунiтету та полiпшенню стану нервової системи дiтей. Тому її необхiдно
пропонувати дiтям початкових класiв :
пiд час адаптацiї до школи;
у перiоди зростання частоти застудних i вiрусних захворювань;
для якнайшвидшої реабiлiтацiї малюкiв пiсля перенесених распiраторних
захворювань.
Правила застосування фiтотерапiї :
До призначення фiтотерапiї слiд обов’язково уточнити, чи немає в дитини
несприймання деяких рослин або проявiв алергiї;
потрiбно враховувати не тiльки основнi, а й супутнi захворювання;
на початку лiкування доцiльно використовувати 1-2 лiкарськi рослини, а
згодом 3 i бiльше;
не можна використовувати отруйнi лiкарськi рослини або тi, що мають
сильну токсичну дiю, а також окремi рослини у великих дозах;
рослина має бути смачною або нейтральною на смак. Якщо необхiдно її
пiдсолодити, то варто використовувати мед (за вiдсутностi алергi на нього).
Матеріал та обладнання. Збирати рослини слiд у екологiчно чистому мiсцi
(подалi вiд дорiг, промислових пiдприємств тощо), бажано під контролем медичної
сестри.
Для підсилення інтересу дітей до фітотерапії цілюще зілля варто збирати та
сушити разом із ними. Не можна зривати отруйні рослини, наприклад конвалія,
паслін, дурман тощо. Бажано показати їх дітям і попередити про їх небезпечність.
Засушені рослини можна купувати в аптеці, але необхідно зважати, щоб на них
була ліцензія.
Протипоказання. Лікарські трави попереджають і усувають ускладнення
при прийомі антибіотиків, гормонів, хіміопрепаратів. Фітотерапія ефективна при
лікуванні бронхіальної астми, гіпертонії, серцевої недостатності, виразки шлунку і
дванадцятипалої кишки, хронічної пневмонії і цілого ряду інших важких
«невиліковних» хвороб.
Проте необхідно пам’ятати, що невміле і надмірне вживання лікарських
засобів на основі лікарської рослинної сировини може завдати шкоди здоров’ю,
оскільки деякі з рослин дуже отруйні і вимагають особливої обережності у
використанні і дотриманні вказаних дозувань. Самолікування лікарськими
рослинами без попереднього ретельного лікарського клінічно-лабораторного
обстеження неприпустиме .
Фітотерапія у валеологічній роботі. З метою зацікавлення дітей
фітотерапією бажано ознайомлювати їх з лікарськими рослинами, застовуюючи
при цьому різні форми й методи роботи: заняття валеологічного спрямування,
бесіди, малювання, загадки, прислів’я, приказки.
Учням надаємо знання про назви рослин, їхню будову, властивості, місця, де
вони ростуть, розповідаємо про корисність лікарських рослин для організму
дитини, їхню здатність лікувати ті чи інші хвороби. Наприклад:
- білосніжна серцевина очерету нагадує вату й зупиняє кров, якщо
прикласти її до рани;
- подорожник – “зелена пов’язка” – зупиняє кровотечу, знезаражує рану,
сприяє її знеболенню та загоєнню;
- волоський горіх позитивно впливає на роботу мозку тощо.
Враховуючи важливість здоров’язберігаючої технології фітотерапії для
зміцнення здоров’я дітей початкової школи доцільно провести урок із
використанням елементів цієї технології. Для прикладу пропоную орієнтовний
план валеологічного заняття для дітей старшого дошкільного віку.
Тема. Легені розвиваємо – хвороб не знаємо.
Мета: продовжувати ознайомлювати дітей із внутрішнім органом –
легенями, їх важливістю для організму; вчити піклуватися про здоров’я легень;
розвивати уважність, активність, кмітливість; виховувати бажання піклуватися про
власне здоров’я та здоров’я інших.
Матеріал: малюнок із зображенням легень; предметні зображення – цибуля,
часник, бруньки сосни, листя евкаліпта, повітряні кульки.
Хід заняття:
- Організаційний момент.
- Психогімнастика.
- Повідомлення теми заняття.
Діти, для того, щоб дізнатися, про що ми будемо говорити на занятті,
потрібно відгадати загадку:
Через носик повітрячко з киснем,
Потрапляє в цей орган корисний.
З двох мішечків він завжди складається
І, мов кулька, щораз надувається.
- Розгляд зображення легень. У короткій бесіді діти описують зовнішній
вигляд, форму цього органу.
- Розповідь про важливість легень для здоров’я організму, про те, що
фізкультура зміцнює легені та дихальну систему.
- Дослід “Вимірюємо обсяг легень”. Діти кілька разів надувають і здувають
повітряну кульку, щоб гума розтягнулася. Після цього беруться до проведення
досліду: вдихають на повні груди, а потім видихають у порожню кульку. Її об’єм
покаже, скільки газу вміщують легені.
- Фізкультхвилинка.
- Дидактична гра “Корисно – шкідливо”. Вчитель пропонує дітям різні
зображення продуктів. Діти повинні сказати, чи це корисно для здоров’я, чи
шкідливо. Якщо корисно, то чим.
- Обговорення прислів’їв та приказок.
- Часник сім хвороб лікує.
- Хрін та капуста лихого не допустять.
- Оздоровчі процедури. Вчитель пропонує малятам покуштувати цибулю,
часник, відвар бруньок сосни, подихати евкаліптом під час інгаляції. Нагадує
дітям, що вживання цих рослин та фітотерапія з їх використанням сприяють
зміцненню дихальної системи, знищенню мікробів, підвищенню захисних сил
організму. Проводимо дихальну гімнастику.
11 .Малювання лікарських рослин.
- Підсумок заняття.
Висновок. Про лікарські рослин в народі говорять, що це дари лісів і полів,
цілющі скарби землі, жива зелена аптека під ногами. Мабуть, знає народ, що
говорить. Бо цілюща властивість рослин відома людині з давніх-давен. Тому,
важливо використовувати фітотерапію (лікування з використанням рослин) для
зміцнення і збереження здоров’я дітей, починаючи ще з раннього віку та відводити
місце у навчальному процесі, для проведення різноманітних заходів по зміцненню
здоров’я дітей.